Загальна декларація прав людини, проголошена в 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН, зазначає, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканість,  ніхто не може бути підданий тортурам та жорсткому, нелюдському чи принижуючому його гідність поводженню. Насильство в сім’ї, як антисоціальне і антигуманне явище, є проблемою і нашого суспільства – за останні кілька років в Україні втричі зросла кількість вбивств на ґрунті домашнього деспотизму. І незважаючи на нестачу даних щодо масштабів насильства в сім’ї в усіх його різноманітних формах, тієї інформації, що маємо достатньо для того, щоб привернути до цього явища увагу.

На сьогодні прийнято низку нормативно-правових актів, які захищають від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронних органів щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.  До них належать:

— Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.;

— Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р., який визначає засади шлюбу, права та обов’язки подружжя, права та обов’язки батьків і дітей;

— Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису» від 15.05.2003 р.;

— Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї» від 25.09.2008 р.;

— Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 «Про затвердження заходів щодо виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї»;

— Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» визначає правові основи запобігання насильству в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів, спрямованих на його виконання. Згідно цого Закону визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

1) центральний   орган   виконавчої  влади;

2) уповноважені підрозділи органів Національної поліції;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані  установи для осіб, які вчинили насильство
в сім’ї, та жертв такого насильства:

5) кризові центри для членів сімей,  в яких вчинено насильство в сім’ї або існує реальна загроза  його  вчинення  (центри медико-соціальної   реабілітації   жертв  насильства  в сім’ї).

Передусім не потрібно  чекати дійсно тяжких наслідків. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин.     При реальній загрозі такого злочину необхідно завжди мати під рукою номери телефонів поліції та соціальних служб, а в разі потреби негайно телефонувати в поліцію та вимагати термінового втручання. Після прибуття правоохоронців слід детально описати всі події та переконатися, що відомості внесено до протоколу. Якщо завдано тілесних ушкоджень, потрібно обов’язково звернутися до медичного закладу з метою визначення їх ступеня тяжкості. Свого часу висновки з медичних закладів можуть бути вагомим доказом в суді. Після втручання правоохоронців або за інших обставин, коли кривдник відчує бажання припинити з ним відносини, він може стати ще більш непередбачуваним та агресивним. Тому, зважившись на такі дії потрібно бути готовим захищати свої права та права дітей.

Має сенс завчасно порадитись з юристом та добре обміркувати при потребі можливі варіанти вирішення таких питань, як розподіл майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей та ін. При реальній загрозі з боку кривдника необхідно врахувати, що працівники поліції не можуть супроводжувати, а отже й реально захищати постраждалого цілодобово. Але вони можуть: винести кривдникові офіційне попередженняпро неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, взятии на профілактичний облік, винести кривднику захиснийприпис і контролювати виконання вимог захисного припису. Приписом може бути заборонено:

— чинити конкретні акти насильства в сім’ї;

— отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства;

— розшукувати жертву насильства, якщо вона за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

— відвідувати жертву насильства, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;

— вести телефонні переговори з жертвою.

Бережіть себе та своїх близьких!

Інформація надана відділом організаційної роботи,

юридичного забезпечення діяльності та інформації

Регіонального центру з надання БВПД у Донецькій області.