Луганчанину Олегу Перетяці вже більше 60 років. Він лікар, викладач, активіст, журналіст та життєлюб. Захоплюється кіберспортом, плаває, ходить на модельні та акторські кастинги. Як любити життя у будь-якому віці та руйнувати міфи про пенсію на лавочках, Олег розповів у монолозі для Свои.

Нове життя

У 2014-му році я був змушений виїхати з окупованого Луганська. Я був активістом як луганського Євромайдану, так і київського. Чимало писав про ці події як журналіст. Зважаючи на те, що у Луганську не залишилося української влади та почалися бойові дії, я вирішив залишити місто.

Виїхав до Києва і не був у Луганську вже понад сім років. Згодом і вся моя родина перебралася. Наразі я щасливий, що моя родина залишилася неушкодженою, всі виїхали й душа не розривається, життя продовжується. Ось діти вже оженилися тут, маю онука та внученьку. Продовжуємо жити.

Олег Перетяка під час акцій Евромайдану у ЛуганськуАвтор: Олександр Волчанський

У Києві, як і в Луганську, я продовжив займатися журналістикою та громадською діяльністю. Теми серйозні брав, резонансні. Мої журналістські розслідування були призерами багатьох українських та, навіть, міжнародних конкурсів. Мене завжди бентежили проблеми у владі, нечесність чиновників. При КМДА був у Громадській раді, займався проблемами переселенців, але віддачі від влади так і не побачив. Нікому це не було цікаво.Минуло років 5, і я зрозумів, що як в’юн на сковорідці кручуся-б’юся, але не бачу жодного результату

Онуки вже з’явилися, і я зрозумів, що потрібно зупинитися. Якраз настав “пенсійний вік” — 60 років. То я визрів і відчув, що потрібно щось змінювати.

Кардинальні зміни

Я подивився на себе і такий: “Бог ти мій!” Форми округлилися, постійно за комп’ютером, практично без руху, вага за сотку перевалила. І я сказав собі: “Ні, Олеже, треба зупинитися. Треба щось змінювати докорінно. Неправильно я живу”. Таким чином я вирішив почати нове життя. Написав у себе в Фейсбуці, що припиняю свою діяльність активіста та розпочинаю займатися собою, своїм здоров’ям. Скажу чесно, не всі цьому повірили, бо добре знали, як важливо мені було займатися суспільними питаннями. Інші ж навпаки сказали: “Ти — приклад, ти надихаєш, бо дійсно бачимо чимало речей, на які раніше не зважали: здоров’я, свій розвиток”.

Я почав з простого. Почав ходити пішки вечорами з дружиною. Далі вирішив збільшити навантаження, вийшов на стадіон та почав набирати кола. Збільшував дистанцію. Ходив з гирями, спочатку невеликими, далі перейшов на активніший темп. Було і по 15-20 кілометрів на день, максимум був десь зо 38 кілометрів. Потім вже зупинився. Бо великі навантаження теж не завжди про здоров’я. Як лікар, я слідкував за своїм станом. Барометром було моє самовідчуття, якщо мені було добре, то давав навантаження, ні — то не силував себе.

Почав займатися спортом, збільшував навантаження за власними відчуттямиАвтор: З архіву Олега Перетяки

Життєлюби

Побачив, що громадська організація «Життєлюб«, яка опікується дозвіллям людей пенсійного віку, набирає кіберспортсменів 55+, які хочуть взяти участь у турнірі по Counter Strike. У народі — “стрілялки”. І вирішив взяти участь. Нас відібрали 8 осіб, і протягом двох місяців ми ходили тренувалися, як на роботу, адже в ці ігри ми раніше не грали.

Команда кіберспортсменів 55+Автор: З архіву Олега Перетяки

Все для того, щоб зустрітися на Comic Con (це такий фестиваль був в Києві) з командою шведів. Вони тоді були чемпіонами світу. Ну, що ж, програли вони нам 16:1! Вони так розчарувалися. Ми їх заспокоїли та сказали, що готові до реваншу, щоб запрошували вже до себе. Ми приїдемо із задоволенням.

Ейджизм — це дискримінація за будь-якою віковою ознакою. Це стара проблема, як на мене, класична проблема батьків та дітей. Коли молоде покоління з підозрою ставиться до старших, а ті — не довіряють молоді. Але все ж таки, більше це стосується немолодих людей. Часто суспільство вважає, що люди старшого віку не здатні навчатися, розвиватися.Дивляться на вік, як на хворобу, втрату дієздатності, погіршення здоров’я. Зрозуміло, що з віком люди стають менш мобільними, мислення вже не таке гнучке

Але все це — застарілий погляд. Адже багато залежить від конкретної людини, від того, як вона сприймає цей світ. Ейджизм є у багатьох сферах життя, при прийомі на роботу і в поліклініці. Не вміють в нас спілкуватися з літніми людьми. Прийшов з проблемами — і що чуєш? «Ну, що ви хотіли, подивіться у паспорт, ліків проти старості не буває…»

Що робити?

Людей похилого віку заведено вважати тягарем. За тих, хто вже своє відпрацювали, які вже не здатні на щось. З іншого боку, і самі люди вважають це за істину. Вважають, що не мають перспектив. Що залишається лише дім, телевізор та лава біля під’їзду. А дослідження говорять про те, що з таким відношенням люди і живуть років на 7 менше за тих, хто позитивно дивиться на цей світ. А ось я вважаю, що наш старший вік — це наш дар, який нам дала сама природа. Адже до цього віку доживають далеко не всі.

Олег активно займається плаванням і планує завоювати медалі на змаганняхАвтор: З архіву Олега Перетяки

Тож кожен день — це подарунок долі, яким ми користуємося, і треба робити це мудро. Саме тому я займаюся різними активностями. Ось плаваю. В нас є група спортсменів 60+. Ми повинні були плисти на змаганнях у 2019-му, але коронавірус завадив. Але ще сподіваємося привезти золото Україні. Я особисто буду пливти понад 5 кілометрів. Готуємося, щоб представити країну гідно.А ще я ходжу на кастинги, різні зйомки відео, серіалів, реклами. Та ж організація «Життєлюб» до пандемії влаштовувала різні заходи для людей старшого віку. Я ходив на танці. Вчився. Мені дуже сподобалося

Зо два місяці тому влаштували забіг, дистанції від кілометра, я пробіг 5 км. Але мене вразив один дідусь десь під 90 років, він загубився, переплутав поворот і пробіг 10 км, останнім звісно прийшлов, але як ми його зустрічали! У такому у поважному віці пройти-пробігти таку відстань далеко не кожен може. Тож треба приймати це життя, як подарунок, і користуватися ним поповній!

Автор: З архіву Олега Перетяки

Коли я змінив свій спосіб життя, відійшов від певних стереотипів, я отримав нове коло спілкування. З ними ми бачимося на турнірах та зйомках. Підтримуємо один одного. Можна сказати, я перегорнув одну сторінку та відкрив нову. Тож кожного разу, коли є можливість взяти участь у будь-якому заході, я із задоволенням це роблю.

Олег активно бере участь у зйомках та фотосесіях | Архів Олега Перетяки

Ось, нещодавно на Головному поштамті країни робили фотосесію. Історія була про те, як дідусі та бабусі пишуть листа Діду Морозу та відправляють подарунки своїм онукам. Ми зустрілися, були в цікавих нарядах, кожен знайшов щось круте у гардеробі. Це цікавий досвід і, думаю, глядачеві сподобалося. Гадаю, що це у якомусь сенсі і надихає наших однолітків на те, щоб не замикатися у чотирьох стінах, шукати нові можливості реалізувати себе.

Листи на Новий рік пишуть не тільки діти / З архіву Олега Перетяки