«Солодка» відповідь війні. Як переселенка з Луганська повірила в себе та відкрила кондитерську

ЛУГАНЩИНА

Вона так і не змогла відповісти собі: чому? Чому все так сталося? Чому ця підла війна зачепила своїм чорним крилом і її, змусивши все кинути та разом із сім’єю переїхати в інше місто? Так, відповіді на всі ці питання луганчанка Лілія Кириченко не знайшла. Натомість, подолав всі біди та труднощі сьогоднішнього лихоліття, здійснила мрію дитинства – відкрила свою маленьку кондитерську.

Смаколики з дитинства
— Мене дуже любили, багато цукерок давали. Інколи їх навіть ховали. А я завжди знаходила, та залишала батькам пакети з фантиками. Це незважаючи на те, що в мене ще брат є, на 14 років молодший.
Лілія Кириченко народилася у місті Довжанськ (Свєрдловськ), що на Луганщині. Виховувалась матір’ю та бабусею. Жінки влаштували дівчинці добре та безтурботне дитинство, яке було сповнене любов’ю та пестощами.


Любов до солоденького, мабуть, і була першим дзвіночком. Лілія зрозуміла, про що мріє і чого прагне.

Після школи вивчилася на бухгалтера, вийшла заміж та залишилася жити у Луганську. Працювала за професією, народила синочка та захопилася випіканням різноманітних тортиків й тістечок. Щодня на столі з’являлися смачні десерти. Хобі потихеньку перетворювалося в роботу: жінка шукала цікаві рецепти та винаходила нові. Вироби ставали ледве не з кожним днем все краще. Тож, окрім частування смачненьким рідних та друзів, Лілія почала готувати торти під замовлення.

Інше життя

Чоловік, виховування бажаної дитини та улюблена робота… В 2014-му цю ідилію зламали. Через військові дії сім’я покинула Луганськ.

— Кілька місяців ми жили у родичів на Черкащині, — розповідає Лілія, — ще деякий час в Новопскові.

Потім чоловіка перевели в Сєвєродонецьк, де сім’я і залишилася.
Чомусь у 2014-му році переселенцям не надто хотіли здавати житло. Важко було знайти хоча б куточок. Дуже прикро. Ніхто не знав, що буде завтра, бо кожен міг опинитися в такій ситуації.
Нарешті квартиру вдалося знайти, і Лілія почала шукати роботу. В цьому їй поталанило майже одразу. Тортики зроблені своїми руками вразили роботодавця, тож вона влаштувалася кондитером.

Попрацювавши деякий час, зрозуміла, що може більше: наприклад, відкрити щось своє. Жінка почала ходити на тренінги для підприємців, відвідувати різні організації. Подавала заявки на отримання грантів. Багато де відмовляли. Та вона не здавалася, адже розуміла, що гарне обладнання – запорука успіху. Попереду на Лілію чекало не менш важке завдання – знайти приміщення для майбутньої кондитерської. Авжеж, швидко це зробити було неможливо. То ціна завелика, то умови неприйнятні. Та завдяки зусиллям і цю перешкоду вдалося подолати. І той, хто завітає до «святая святих» Лілії зараз, побачить там  нові столи, холодильники та те, без чого її справа взагалі неможлива – конвектомат.

 

Улюблена справа
— Війна щось забирає, а щось дає на заміну, — каже Лілія. — Зі мною працює справжня подруга, вона моє сонечко, радість моя. Ми познайомилися з нею в Сєвєродонецьку. Я дуже вдячна, що вона завжди була поряд. Це моя права рука, очі та вуха.
Кого не спитай, ніхто не схоче опинитися в такій ситуації. Стати переселенцем, бути заручником війни…

— Взагалі, я б не змогла без підтримки, — зізнається жінка, — поряд завжди мій чоловік, синочок та подруга.

Війна ставить невидимі кордони та заважає бути поряд з рідними. Лілія не бачили власну матір чотири роки. На початку війни вона переїхала в Польщу, тож спілкуватися вдається тільки через інтернет.

Спогади про війну залишилися й в Максима, сина Лілії.
— Йому було два роки, коли він прокинувся о четвертій ранку від пострілів. За будинком обстрілювали погранчастину. Я його заспокоювала, казала, що це грім, а він мені відповідав: «Мама, який грім! Це нас дядьки обстрілюють».
Зараз Максим ходить до школи. В нього з’явилося багато нових друзів. Хлопчик мріє стати поліціантом.

Хоча Лілія — талановита кондитерка, тортиками та різними смаколиками сім’ю вона балує не часто. Робота для неї зараз на першому місці, бо в Сєвєродонецьку кондитерські не користуються успіхом. Це важка праця. До того ж, треба не лише напрацювати клієнтів, але ще й втримати їх.

— Шлях від переселенця до приватного підприємця дуже важкий, — каже Лілія. — Багато чого треба зробити. Насамперед, взяти ще одного працівника.

В майбутньому жінка мріє поїхати на навчання до іншої країни та, можливо, відкрити ще одну кондитерську.
— Потрібно бути впевненим в собі і в своїх бажаннях. Не думати, що буде важко. Просто йти до своєї мрії, — вважає Лілія. — Ми вже звикли до цього життя. Для нас це місто стало рідним. Та й до статусу переселенця ми теж вже звикли. Це треба приймати…

Підготував Геннадій Лі.

Публікація підготовлена ГО «Східноукраїнський центр розвитку місцевої демократії» в рамках проекту «Соціальне підприємництво як інноваційний механізм вирішення питань суспільного розвитку», що реалізовується Фондом Східна Європа в партнерстві з німецькою громадською організацією ChildFund Deutschland e.V., за фінансової підтримки Федерального Міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Комментариев нет

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

ДНЕПРОПЕТРОВЩИНА
На Дніпровщині відкрився центр підтримки для переселенців

Гуманітарні центри — це локації, де надається підтримка мешканцям області, які перемістилися до більш безпечних регіонів України, створюються якісні умови для доступу населення до послуг, що сприяють адаптації, соціалізації та реалізації власного потенціалу в умовах війни, місце можливостей та єднання. Центр для підтримки жителів Селидівської громади, що покинули домівку через …

ЛУГАНЩИНА
Норвезька рада у справах біженців відкриває прийом заявок на допомогу

9 вересня, о 9:00 Норвезька рада у справах біженців (NRC) в Україні починає приймати заявки на багатоцільову грошову допомогу. Детальну інформацію щодо умов участі та подання заявок можна знайти на сайті організації. Під час попередньої хвилі допомоги NRC змогла підтримати понад 76 тисяч осіб. Це – 10 відсотків від поданих заявок. У …

НОВОСТИ ВОСТОКА
Затримка виплат ВПО: куди та до кого звертатися, аби відновили фінансову допомогу

Переселенці, яким затримують належні виплати, можуть звертатися до органів соцзахисту, ЦНАПу, Мінреінтеграції або до Офісу уповноваженого з питань ВПО. Для частини внутрішньо переміщених осіб діють соціальні виплати. Для людей, які вимушено покинули свої домівки, передбачено фінансову допомогу від держави у розмірі 2 тис. грн для осіб від 18 років та 3 тис. грн для дітей та осіб …