Інтерв’ю із Сергієм Нестеровим довелось переносити кілька разів. Активіст громадської організації «Народне коло» настільки занурений у вирій соціально-політичного життя країни, що бесіду з ним довелось майже випрошувати. Проте, коли нарешті вдалось поспілкуватись, у своїх відповідях на запитання Сергій був максимально відвертим.
-
Пане Сергію, вибачте за прямоту, та чи часто Вам доводиться стикатися із упередженим ставленням через те, що Ви «донецькій»? Адже сьогодні у переважної більшості населення є сталий стереотип, що людина родом із шахтарського краю – це, переважно, явний або прихований злодій, якій прагне масових заворушень у суспільстві. Очікує приходу так званого «руського миру»…
-
О, якби Ви тільки знали, наскільки часто, Ви б не питали! (усміхаеться). Дійсно, є така ситуація, і майже всі вимушені переселенці зі Сходу країни відчули на собі підозріле, інколи упереджене ставлення людей на нових місцях. Та моя діяльність, як і решти моїх однодумців сьогодні навпаки допомагає руйнувати стереотипи, й це дуже приємно, коли тебе починають судити виключно за твоїми вчинками.
-
Щодо Вашої діяльності. Поява «Народного кола» в інформаційному просторі Кропивницького торік викликала справжній резонанс. Що саме, на Вашу думку, змусило людей поставитись до ГО з пересторогою?
-
Зараз непрості часи, коли приказка «довіряй, але перевіряй» набула реального значення. У людей були запитання до нас, як до засновників про те, з який кошт організацію створено, та яким чином підтримуватиметься у подальшому її діяльність. Ми від людей не ховаємось: усі наші статки, зокрема я говорю про себе та свою родину, були нами задекларовані, як того вимагає закон. А те, що людина намагається розпочати нову справу із активами, які вже були накопичені нею, навпаки добре. Ми не ходили по можновладцях із простягнутою рукою. Уся фінансова допомога, яка надавалась на розвиток «Народного кола» надходила виключно від наших однодумців, які дізнавшись про основну ідею нашої організації, вирішили підтримати цю справу. За що я щиро вдячний.
-
А якщо говорити про минуле, зокрема, про Вашу працю на посаді голови Мариупільського відділення «Солідарності», як вплинули тодішні конфлікти інтересів на Ваше сьогоднішнє ставлення до політики чинного гаранта Конституції? Чи не виникло особистої образи на голову держави?
-
Будь-який досвід людині на користь, завжди. За час своєї роботи на тій посаді я намагався зробити якомога більше користі для місцевих мешканців, користуватись своїми повноваженнями виключно на користь людей. Так, звісно, не легко покидати те місце, на якому було докладено чимало зусиль, віддано власний час та старання. Але, повірте, якби я мав образи, я б закінчив свій політичний шлях, та спробував би кардинально змінити напрямок своєї діяльності. Я ж продовжую працювати, пам’ятаючи отриманий досвід, який не є зайвим. А влаштовувати вендети, шукаючи якоїсь правди – це не про мене Час, присвячений роботі, має використовуватись виключно на роботу, а не на примарні образи.
-
Тобто й той випадок із нападом на Вас, який стався у 2014 році, Ви розглядаєте як певний досвід, хоч і негативний?
-
За правду, на жаль, доводиться платити. Дійсно, той випадок став для мене своєрідним уроком того, що до людей треба з обережністю ставитись до інформації, якою володієш. Зайнявши активну громадянську позицію, я намагався добиватися справедливості у таких питаннях, на які у корумпованій системі, на жаль, прийнято заплющувати очі. Певно, мої дії багатьом прийшлися не до вподоби. Та я не відступаюсь. Роблю все, щоб людям навколо жилось трохи краще. Сподіваюсь, мені це вдається.
-
У полі інформаційної діяльності «Народного кола» можна побачити, що Ви є якщо і не ініціатором, то активістом зворушення чималої кількості судових справ, пов’язаних із відстоювання громадянських прав. Викриваючи таким чином зловмисників, чи не має остраху, що у Вас можуть з’явитись вороги, які так само почнуть і на Вас шукати компромат?
-
Ну, тут все зрозуміло. Боятися пліток, компромату та недоброзичливих відгуків про твою діяльність означає взагалі цією діяльністю не займатися. Мої скелети у шафі, повірте, не настільки страшні, аби мені було соромно за них перед людьми, які мені довіряють. Кожен робить у житті свої помилки, головне, щоб він них не страждали інші. От такого принципу завжди намагаюсь дотримуватись. А злочинців дійсно треба наказувати, аби й решта мали перед очима реальні приклади того, що у нашій країні беззаконня карається не тільки на сторінках кодексів, а й у реальності.
-
Ті, хто слідкують за Вашою діяльність у соціальних мережах, спостерігають Вашу активну проукраїнську позицію. Ви сприяєте допомозі воїнам АТО, не залишаєте у біді своїх земляків, які стали вимушеними переселенцями. Як знаходите в собі наснагу вже четвертий рік поспіль не втрачати сил?
-
Ті, хто бачив війну наживо, а не просто чув, що вона десь там, мене зрозуміють. Дуже страшно втрачати свою домівку. Й ще страшніше собі уявити, що можеш взагалі втрати своє, рідне, зокрема державність. Тому так, намагаюсь допомагати, по мірі власних сил. Й висловлюю щиру вдячність тим, завдяки кому ми маємо мирне небо над головою і щодня отримуємо можливість дбати про своє майбутнє на рідній землі.
-
А як щодо Вашої власної боротьби на полі політичного бою? Про Вас говорять як про активного борця із корупцією у рідному місті. Як воно, намагатись пролити світло на темні справи можновладців, які свою корумповану діяльність хіба що не передають спадкоємцям? Не секрет, що існують цілі родини, можна сказати династії, які збагачуються за рахунок протиправної діяльності…
-
А ось як раз і те питання, яке я сам собі ставлю кожного дня, крокуючи на роботу. «Що я маю зробити для того, аби стало хоч трохи більше справедливості?» — ось, як воно звучить у моїй голові. Ну а тут вже на допомогу приходить ціла армія моїх однодумців, членів нашої організації «Народне коло». Як можна зрозуміти із самої назви, ми ті, хто об’єднані спільними ідеями та прагненнями. Протидіяти корупції сьогодні можна лише використовуючи масовість проти поодиноких злодіїв системи. Адже дійсно, правильно кажуть: « один в полі не воїн».
-
Все ж таки, зізнайтесь, і у Вас бувають важкі дні, коли бракує сил? Що Вас надихає не зупинятись на власних досягненнях?
-
Люди. Чесні, з почуттям гідності та жагою до реальних змін на краще. Саме такі, які зраз оточують мене. А ще, додає впевненості думка про те, що поряд зі мною зібралась команда справжніх професіоналів. Ці люди не просто накопичували роки трудового стажу, а збирали по крихті безцінний досвід, який тепер вміло використовують для допомоги громаді. Коли бачиш, як професіонали своєї справи викладаються на максимум, аби вирішити проблеми пересічних громадян, поліпшити їх життєві умови та допомогти вибороти справедливість у складних судових справах, і самому хочеться слідувати їх прикладу.
-
Що б ви, як людина з неабияким життєвим досвідом, могли б побажати зараз для своїх дітей, та для країни в цілому?
-
Миру й життєвої мудрості. А ще – сміливості. Адже саме вона завжди найкращий помічник у досягненні поставленої мети.