У своєму блозі від 30 грудня 2021 року Володимир Фомічов розповів про допомогу, яку держава потенційно могла б надавати і піклуватися про тих, хто був у заручниках, наприклад, як це робить МЗС Польщі.
Цього року Міністерство Закордонних Справ Польщі у рамках програми Польська Допомога закупили для колишніх полонених та родин заручників комп’ютерне обладнання (в тому числі ноутбуки, смартфони, принтери та проєктори) на суму 157 000 злотих (1 060 000 грн). Подія відбулась 12 грудня у Кримському домі, а участь у заході взяла дружина польського посла Моніка Капа-Цехоцька.
Окремо заслуговує поваги те, що МЗС Польщі та Посольство респібліки Польщі у Києві роблять для родин заручників. Це не тільки допомога з технікою. Польща також їх навчає базовим речам у комунікаціях у соціальних мережах.
Адже якщо ти не можеш правильно подати інформацію про свого полоненого родича, його фактично не існує. Його можуть забути включити у списки на обмін на приклад. Тому родичі полонених часто проводять акції з метою нагадування про своїх рідних. Але цього мало, потрібно бути представленим у соціальних мережах та ЗМІ. Це могла б робити і наша держава, але не робить нічого, а хотілось, щоб було все ж таки навпаки, наголошує на цьому і пише про це Володимир Фомічов.
Підтримую автора блога і хочу додати, що в Україні часто надають допомогу міжнародних фондів і цій категорії людей, але не завжди вона надходить до адресатів. Іноді десь розчиняється і зникає. А перевірити цю інформацію дуже важко. Мова йде про те, що б всі мали однакові можливості на її отримання. А для цього треба фіксований список, що б всі бачили, що сьогодні її отримали одні, завтра другі, а післязавтра треті.
Також варто зауважити з приводу отримання фіксованної допомоги від Держави, політичним в’язням в розмірі 1000 тис грн. В 2017 році , це була одна вартість грн, а в 2022 це зовсім інша вага. Відбулась шалена іфляція, а провести індексацію цієї допомоги, немає бажання у тих, хто її надає.
Більш того отримати її дуже важко. При міністерстві інтеграції створена комісія від громадських організацій, яка і надає рекомендації керівництву цієї установи, чи видавати допомогу, чи ні. А як вони будуть визнавати це. На яких підставах. Треба запрошувати політичних в’язнів на засідання цих комісій і давати їм можливість розказати про обставини, при яких вони там опинились, дати відповіді на запитання.
Має вестись протокол цього засідання і за проханням людини, яка отримала відмову надавати цей протокол на руки для детального ознайомлення.
На сьогодні такий механізм нажаль відсутній. Людей на засідання незапрошують і протокол про відмову ніхто на руки невидає. Все робиться в закритому режимі.
З огляду на це треба створювати ініціативні групи аналітиків, експертів з різних категорій населення і виробляти досконалу політику в цих питаннях. Вважаю, що ця тема важлива і її треба доробляти.
Вадим Алтухов.
