Понедельник, 18 января 2021   Подписка на обновления  RSS
Переселенцям ніхто нічого не винен
11:13, 06 января 2021

Переселенцям ніхто нічого не винен


Багато хто з дітей-переселенців апатичні. Навіть на перерві, у їдальні, вони байдуже ставлять на тацю їжу. Немає навіть бажання обрати собі щось смачніше. Середньостатистично, з 10 учнів успішних буде двоє. Про це Gazeta.ua розповіла лікар-психолог, член Асоціації корекційних педагогів України Наталія Липка.

Які комплекси, життєві установки, переконання дітей та юнаків, що приїжджають з окупованих територій?

Напевно почнемо з переконань — їх нема. Найм’якша їх емоція — розгубленість. Потім є жаль за тим, що втратили: житло, родину, друзів. Потім — розпач та смуток за своєю домівкою, рідною землею.

Багато хто з дітей-переселенців апатичні. Навіть на перерві, у їдальні, вони з байдужістю обирають, що їм їсти. Немає навіть бажання вибрати щось смачніше. Середньостатистично, з 10 учнів успішних буде двоє.

Універсальних методів адаптації до дітей-переселенців школа не вживає

Деякі діти ВПО мало посміхаються, мало бавляться і слабо реагують на позитивні емоції. Вони зосереджені в напівгорісному стані. Спостерігала за такими — в учня слабка емоційна реакція на будь-яку оцінку хорошу, чи погану.

Перебувають під сильнишим впливом російської прпопаганди. Завдяки їй вони звикли до російської мови і складно сприймають українську. Через пропаганду вони сприймають війну на Донбасі не як російську інтервенцію, а як громадянську війну.

Чим ці емоції відрізняються від тих, що переживають люди, які просто переїхали в інше місто?

Для людини, яка переїхала, приміром, з Києва до Львова ця життєва подія була запланованою. У випадку з переселенцями є фактор вимушеності переїзду. Вони рятувалися.

Універсальних методів адаптації до дітей-переселенців школа не вживає, бо не бачить в цьому необхідності. Не прорахована ця ланка роботи і не залучені необхідні спеціалісти. Коли виникають проблеми — втручаються вчителі, а діти залучають батьків. Починається конфлікт.

Зміни в психіці залежать від того, що дитина бачила.

Коли ми до чогось звикаємо, втративши відчуваємо біль. Ми за цим сумуємо. Вони це відчувають, описують свої відчуття фразою «у нас забрали». Люди та діти, які були вимушені переїхати через лиха не розуміють, що нове — це не погане і не хороше, а просто нове і з цим треба жити.

Приведу аналог з Біблії — Лоту та його родині сказали тікати з Содому та не обертатися, бо стане соляним стовпом. Його жінка не послухалася та загинула. Психотерапевти, які консультують ВПО, пояснюють що жити минулим не можна.

Ми пояснюємо цим людям істини, що там було небезпечно. Показуємо інше життя, переваги нового.

Діти з окупованих територій переживають стрес через розірвані соціальні зв'язки з батьками, чи друзями
Автор: Новини України 24

В чому причина?

Винна держава, яка не звернулася до досвіду країн, які стикалася з подібним. Не залучила спеціалістів, що могли би виправити ситуацію. Провальна політика, законопроекти та норми, що написані «від фонаря» привели до проблем, які маємо. Мали залучити психологів, які б отямили цих людей та привели їх психіку до здорового стану.

Переселенці самотужки не знають що робити з собою. Війна відбилася на психіці — там, на окупованій стороні, залишилися могили їх батьків, їх родичі. Їм важко зрозуміти, чи надовго все затягнеться і що буде далі. Як шукати житло, роботу. Додалася й епідемія ковіду. Вони не хочуть жити наповну, бо не знають як. Не мають досвіду адаптовуватися і починати життя заново.

Підлітки втрачають своїх друзів — перші соціальні зв’язки. Це робить деяких з них відлюдькуватими.

Як 7 років окупації вплинули на їх особистість?

Переселенці з якими я працювала чомусь вважають нас винуватими та ставляться до українців наче до обслуговуючого персоналу.

Зміни в психіці залежать від того, що дитина бачила. Якщо була свідком смерті, кровопролиття, то батьки мають звернутися до психотерапевта. Подібні травми, якщо не опрацювати їх у дитинстві, залишаться на все життя.

Це також відповідальність батьків, багато з них звертають мало уваги на своїх дітей. Вважають, що все добре, а повинні бути уважніше, говорити.

У переселенців слабше розвинута риса самостійності. Вони не думають як би самому дати раду ситуації. Деякі з них шукають винного — радянське мислення, яке вдовбували в свідомість трьох поколінь. Це корінь, що не зникне так швидко, як би нам хотілося.

"Діти-переселенці апатичні. Навіть на перерві, у їдальні, вони байдужо обирають собі їжу. Нема навіть бажання обрати собі щось смачніше. Навчаються вони середньо, з 10 учнів успішних буде двоє", - психолог Наталія Липка

Як з ними поводитись, спілкуватися, вести мову про політику, Росію, Україну, війну? Щоб не виникало конфліктних ситуацій?

Треба давати розмаїття інформації. Формувати зацікавленість процесом самоосвіти. Як правило, вони мають вільні вуха. Ми звертаємо увагу батьків на власну поведінку та поведінку дітей. Залучаємо їх до виховання їх дітей. Це кропітка робота і її має проводити держава. Але багато робиться «в холосту»: переселенці шукають російський контент, до якого звикли, зону комфорту.

Як дітям та молодим людям з окупованих територій інтегруватися в суспільство?

По перше, усвідомити, що вони не безпорадні малюки, не діти, а дорослі люди. Зрозуміти, що їм ніхто нічого не винен. Займатися самоосвітою, своїми потребами, а не перекладати відповідальність за себе на інших.

Їм треба формувати внутрішню культуру, усвідомлення того, що нове — безпечно. Окрім цього, ці люди мають усвідомити, що в чужий монастир зі своїм кадилом не йдуть. Повинні з іншими людьми поводитися гідно.

Тільки тоді, коли перестанемо їх жаліти, почнеться дорослий, нормальний діалог.

Діти війни мають пройти курс психологічної реабілітації
Автор: Радіо Свобода

Як мають діяти до них державні інституції — програми інтеграції, спілкування та взаємодії?

Їх на початку приймали без іспитів до престижних навчальних заходів, до війни вони мали пройти конкурс для вступу. Від такої «шари» частина студентів перестала ходити на пари та готуватися до занять.

Так сталося, бо їх переконали в тому, що вони нещасні. Насправді «нещастя» нема — є життєва ситуація, яку треба вирішувати. Це називається набута безпорадність. Це коли людина не бажає змінювати свій стан речей, так звану зону комфорту. Починається деградація.

коли перестанемо їх жаліти, почнеться дорослий, нормальний діалог.

Держава мала не давати пільг, а запустити процес психологічної реабілітації. Психотерапевти мали налаштувати їх на робочий лад. Пояснити, що тепер їх життя саме таке і його треба жити. Треба було на початку сказати, що допомога має межу, а далі людина сама має працювати. Допомогти на старті, дати можливість закріпитися і встати на ноги, а потім відпустити.

На жаль, психологічних, психотерапевтичних напрацювань дуже мало, бо досвіду роботи з переселенцями не було.

Об авторе: Олег


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2021 Переселенцы