✓ 03.04.2022
Присвійні прикметники найчастіше утворюються від власних чи загальних, що позначають конкретну особистість чи істоту. Що ж такого особливо цікавого мають присвійні прикметники? Ну, крім особливої «присвійної» системи відмінювання (зараз ми в неї вникати не будемо, просто запам’ятаємо, що у них особлива система відмінювання, нам це ще знадобиться), в них міститься «значення індивідуальної належності тому, хто названий словом, що мотивує».
Це стає зрозуміліше, якщо порівняти з іншими присвійними прикметниками. «Собачий» — це властивий або належить будь-якому собаці, всім собакам взагалі. «Собача миска» — миска, призначена для собак. «Собакина миска» — миска даної конкретної собаки, що їй особисто належить. У нас у сусідньому дворі стоять «котячі будиночки» — будиночки для кішок взагалі, для будь-яких кішок, які захочуть там оселитися. «Бом-бом-тилібом, спалахнув кішковий будинок» — будинок, що належить цій конкретній кішці, що є її особистим майном.
«Потім, щоб вилікувати кішку лапу, повітряні кульки треба купити» — не будь-якої кішки лапу, а саме цієї кішки, яка порізала лапу у попередніх рядках. І це стосується всіх прикметників цього типу. Знаємо ми або не знаємо конкретного власника даного предмета, але якщо з’являється таке прикметник, це означає, що цей власник точно існує. Почасти це підкреслюється тим, що коли таке прикметник утворюється від імені власного, воно пишеться з великої літери: «Петін будинок», «Машина куртка» (з маленькою воно пишеться у стійких виразах: «сизіфів працю», «Танталові муки» і т.д. д.) «Татусіні окуляри» — це не окуляри, властиві татам взагалі, а окуляри якогось конкретного тата (і якщо ви так кажете, то, швидше за все, вашого). Наприклад,
Фактично, ці прикметники висловлюють категорію визначеності, яка в російській мові начебто відсутня, і завдає безліч проблем російськомовним людям, які вивчають англійську мову і намагаються зрозуміти, де потрібен певний артикль.
Цими ж прикметниками за походженням є найпоширеніший тип прізвищ, історично освічених від імен, назв професії чи прізвиськ. Іванов, Петров, Мішин, Васін, Ленін, Захаров, Кузнєцов, Пєвцов, Мякінін… — всі ці прізвища на -ов/-ев та -ін зовсім прозорі. Знову ж таки: Астаф’єв, Пушкін, Лермонтов — кожному носієві російської мови без будь-яких історичних досліджень відомо, що десь у глибині століть таяться деякі Астафій, Гармата, Лермонт, чиє ім’я і стало прізвищем для їхніх нащадків.
Частина цих «по батькові» перетворилася на прізвища буквально ось щойно, як ми свого часу з’ясували, обговорюючи ім’я Нільса Хольгерссона: «У мого діда прізвище Федоров. Віктор Федорович. Саме по батькові. Він у 1910 році народився». І це не тільки російські прізвища: коли вирішено було забезпечити прізвищами «інородців», у яких прізвища історично прийняті не були, цими прізвищами стали імена батьків і дідів: так з’явилися різноманітні Курбанови, Доржиєві і Нурмухамедови (нині ці прізвища найчастіше перетворюються на традиційну форму — наприклад, моя знайома ассірійка, яку я завжди знав як «Мурадову», підписується зараз «Біт-Мурад»). Окрім прізвищ, це ще досить поширений тип назв населених пунктів, і сіл, і міст: Іванове, Мар’їне, Царицине, місто Царицин…