Незважаючи на численні статті Кримінального кодексу України що до покарання за напад на журналістів та перешкоджання їх професійній діяльності, зокрема ст.345-1 «Погрози або насильство щодо журналістів», ст.171 «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», ст.347-1 «Умисне знищення або пошкодження майна журналіста», ст.. 348-1 «Посягання на життя журналіста», по яким нападникам світять дуже значні покарання у вигляді позбавлення волі та штрафів, ситуація не дуже покращується. І це стосується не лише нових нападів, на запобігання яким й спрямовано посилення кримінальної відповідальності, а й тих справ, які були відкриті раніше та вже декілька років ніби то розслідуються.

Однією з таких справ є справа по розслідуванню нападу на журналіста з Дніпра Віктора Жиха, яке сталося ще 7 червня 2015 року! Тоді, під час журналістського розслідування факту незаконного видобутку піску на рекреаційній території Кіровського лісництва у передмісті Дніпра (у той час місто ще мало назву Дніпропетровськ), на журналіста напали з вимогами видалити зроблені фото, побили, при цьому зламали щелепу,  та відібрали мобільні пристрої, на які робилася відео фіксація наслідків злочину та техніки, що використовувалася для цього. До речі, ці мобільні пристрої так і не були знайдені і більше ніколи не використовувалися, згідно з матеріалами слідства, що доказує мету нападників – знищити свідоцтва злочинної діяльності, а не вкрасти самі пристрої.

Майже відразу справа про напад на журналіста мала широкий розголос. Так громадська організація Інститут масової інформації, що займається, зокрема, моніторингом дотримання прав журналістів в нашій країні, вже 9 червня опублікувала статтю про напад . На ім’я керівництва МВС Дніпропетровської області було зроблено депутатський запит від депутата Верховної Ради України Оксани Петрівни Продан. Здається, що ще потрібно нашим слідчим органам для проведення швидкого та ефективного слідства з метою як можна скоріш знайти та покарати як нападників, так й організаторів незаконного видобутку піску, що привело до знищення зони відпочинку містян Дніпра та нанесло Державі багатомільйонні збитки!  

І спочатку, здавалося, що так все і буде. Була відкрита кримінальна справа, але чомусь лише за статтею «розбійний напад», були за декілька днів затримані люди, які спокійно продовжували знищувати природу та обкрадати державу, хоча чомусь з них лише взяли «пояснювання» та відпустили. А потім все просто зупинилося. У слідчому підрозділі районного відділу внутрішніх справ, де згідно з територіальним поділом велося слідство, один за одним мінялися слідчі, у той час, як справа не рухалася  з місця. Навіть не було проведено пошук по гарячих слідах свідків, незважаючи на те, що напад було скоєно серед білого дня у досить людному місці! Не було проведено радіо розвідки по телефонам та інших слідчих дій. Справа, яку можна було провести за пору тижнів, перетворювалася у класичний «вісяк».

Ще гірше було зі справою про незаконний видобуток піску. Спочатку, незважаючи на заяви від журналістів та громадських активістів, зокрема, самого потерпілого, справу взагалі відкривати не хотіли. Потім під тиском громадськості все ж таки відкрили, але якимось чином об’єднувати  з справою про напад на журналіста відмовлялися.

Треба зазначити, що незважаючи на вражаючу пасивність слідства, вже у серпні того ж року громадськими активістами було встановлено, що  незаконний видобуток піску організував такий собі місцевий депутат селищної ради с. Кіровське (зараз Обухівка), Анатолій Жирко. А у його сині, Станіславі Жирко, постраждалий журналіст упізнав нападника. Вся ця інформація була негайно передана слідчим органам, написані відповідні заяви. Але нічого у діях слідства не мінялося, доки, майже після трьох років таких поневірянь, під тиском громадськості, особливо ГО «Євромайдан-Дніпро», Ігоря Руденко, Віктора Таратушки та інших, Обласною прокуратурою Дніпропетровської області не було прийнято рішення передати справу до обласного слідчого управління. Після цього розслідування справи нарешті пішло!

Слідчим обласного управління Сергієм Чалим була проведена колосальна робота, яка максимально повно відновила картину злочину, і це незважаючи на те, що пройшло вже три роки, було втрачено значну частину телефонних трафіків, було вкрай важко знайти свідків та таке інше. Те, що районне слідство по гарячих слідах могло зробити швидко та легко, через три роки вимагало від слідчого обласного управління не аби яких вмінь, навичок та часу. Здавалося, слідство завершується, буде підозра нападнику та справу передадуть до суду. Але раптом у літку 19-го року все несподівано змінюється! Рішенням обласної прокуратури справу знову відправляють до районного слідства і картинка повторюється.
Вже майже закінчена слідча справа два роки (!) лежить у райвідділку без хоч якогось зсуву. І це незважаючи на безліч запитів та скарг потерпілого та його адвоката. А обласна прокуратура по невідомим причинам категорично відмовляється повертати справу для закінчення обласному слідству.

Ще гірше склалася ситуація у справі по незаконному видобутку піску. Її промурижили декілька років у райвідділку та закрили ніби то нічого не було – а ні знищення зони відпочинку людей, а ні багатомільйонних збитків Держави.

Чому так відбулося? Впевнений, що все це не просто так. Корупція, нажаль, нікуди не поділася, як й халатність та небажання напружуватися без додаткових «стимулів».
То ж який висновок можна зробити  з цієї справи?

А лише один – злочинці, бийте журналістів, не бійтеся! Вам за це нічого не буде, особливо, якщо є гроші та люди при посадах, які готові будуть на все закривати очі, звісно, при наявності грошей.

Вадим Алтухов,
незалежний журналіст