Люди з Донецька розповіли, яким було переселення на західну Україну

Курсы для переселенцев

Андрій Зуєв та Ірина Яремина — переселенці, які були змушені через початок військових дій у їхньому рідному місті Донецьк залишити усе та переїхати на захід України.

З якими труднощами вони зіштовхнулися та як склалося їхнє життя зараз, розповідає «Суспільне».

«Я ВІДСОТКІВ НА 90 ВВАЖАЮ, ЩО МИ ТУДИ НЕ ПОВЕРНЕМОСЯ» — АНДРІЙ ЗУЄВ

— Андрію, коли Ви вирішили переїхали з Донецька?

— Коли я переїхав, військових дій ще не було. Виїжджали через Слов’янськ. Було певне переслідування, і я хвилювався за себе, за свою родину. Бачив, що не сьогодні-завтра мене могли переслідувати. Спочатку я вивіз родину, потім виїхав сам.

— Як обрали місто, куди їхати?

— У нас люди їдуть або за житлом, або за роботою. Я їхав за роботою. З нею проблем не було. У мене є місце, де можна «заякоритися» самому. Спочатку зачепився я, а потім і їх забрав. З Донецька на початку 2014-го року виїхав в Одесу, а в 2015-му році, навесні, переїхав у Івано-Франківськ.

— Родина підтримала переїзд?

— Мені дуже пощастило з моєю родиною: у мене достатньо проукраїнська родина, тому якихось запитань не виникало.

— З якими труднощами зіштовхнулися?

— Сам факт переїзду. Знайти квартиру — ніколи не було приємною процедурою. Шукаєш двокімнатну, а тебе привозять у чотирикімнатну. Це не проблема переселенців, це проблема людей, які шукають квартиру. Рієлтори не завжди адекватно реагують на наші умови. В подальшому проблем не було.

— А проблеми із соціалізацією і адаптацією були?

— Проблем із соціалізацією та адаптацією не було, бо Франківськ дуже мені нагадує те місце, де я раніше жив, — Донецьк мені нагадує. Але нагадує в якому плані? Тут дуже хороші люди. Немає снобізму. У Франківську дуже відверті і привітні люди, тому у мене тут проблем жодних не було.

— Як люди ставилися до Вас, знаючи, що Ви переселенець?

— Дискримінації не було. Не знаю, чому так. Можливо, люди хороші. Можливо, через мене. Але я не помічав дискримінації ні щодо мене, ні щодо родини.

— Чи вдалося знайти роботу у тій ж галузі, якою займалися в Донецьку?

— Працював у Донецьку у сфері телекомунікації, і зараз теж в цьому колі.

— Проблема переселенців це…

— Проблема у переселенців одна: ти потрапляєш у ситуацію, коли твоє життя починає залежати від інших. У Донецьку залишилося моє житло, і я не можу його продати.

Якщо в новому місті у тебе немає квартири, ти не можеш дозволити собі повноцінно жити. Ти залежиш від того, що скажуть господарі цього житла.

Я розумію, що так живе пів країни, але ж я знаю, як інакше може бути. Через це відчуваю себе неповноцінним.

Наприклад, я не можу купити своїй дитині собаку. Життя тече: завтра донька виросте, а собаки у неї так і не було. Хтось може це дозволити собі, а моя донька це понесе у доросле життя.

Також я не можу поставити спортивний куточок. Моїй великим хобі був акваріум. А в цих умовах я собі його теж дозволити не можу.

Я залишився без свого житла, яке не можу обміняти чи продати. Я мав свій капітал, в який вкладений ресурс, але не можу ним скористатися. Мені шкода своїх дітей. Дочка другий рік поспіль просить собаку на Новий рік, а я не можу здійснити цю її мрію. Це проблема.

— Держава не допомагає із житлом?

— Я ж не просто так кажу про кредити. Вони є, так. Але в свої 40 років я не можу його взяти, бо вважається, що до виходу на пенсію я не встигну виплатити іпотеку. Це замкнуте коло. Якби цю ситуацію вирішити, я вважаю, що інших проблем у переселенців немає. Все залежить від характеру людей, їхнього сприйняття.

— Чи були проблеми у дітей в школі? Булінг?

— Так склалося випадково, що мої діти навчаються в російськомовній школі, і у них там інші проблеми. Але я радий, що так склалося, бо у моїх дітей дуже гарні вчителі.

— Чи думали ви про повернення в рідне місто, коли завершиться війна?

— Повернутися в рідне місто — дуже умовно звучить. Донецьк був рідним, коли я звідти їхав. Рідним місто роблять певні спогади, місця, люди, які там живуть, друзі. А коли ти приїжджаєш туди, а там вже живуть абсолютно інші люди, вже немає друзів — це зовсім інакше місто.

Я відсотків на 90 вважаю, що ми туди не повернемося. 10 % залишаю, на щось сподіваючись. Але я достатньо реалістично дивлюся на ці речі, тому для мене це смішно.

Думаю, що більша частина переселенців назад не повернеться. Якщо переселенцям допомагати із житлом, вони асимілюються.

ІРИНА ЯРЕМИНА: «ПОТРОХИ ЯКОСЬ ВСЕ НАЛАГОДЖУЄТЬСЯ»

— Ірино, із Донецька Ви переїхали, коли лише розпочиналися військові дії?

— У 2014-му році розпочалися акції на підтримку українського прапора, української мови. Пам’ятаю, коли з дитиною виходила з будинку, то поруч зупинилися машина ДНРівська, то ми не виходили, аж поки вона не від’їхала, бо було страшно. Хвилювалася, що мене завезуть кудись через те, що я підтримую Україну.

— Чому обрали саме захід України, Івано-Франківськ?

— Коли розпочиналися усі ці події, нас запросила до себе моя троюрідна сестра. Я з двома дітьми приїхали до неї. Згодом приїхала і моя старша донька з онуком. Але у моєї сестри велика сім’я і довго залишатися там ми не могли.

В Івано-Франківську живе також батько моїх дітей, колишній чоловік. Але він не був у захваті нас бачити. Ми сподівалися на його розуміння, бо він теж жив і працював у Донецьку.

Нічого поганого не можу сказати про його політичну позицію, бо він завжди підтримував Україну, але до мене із дітьми ставився погано. Почав на мене руку підіймати, часто бив.

— До поліції зверталися?

— Так, я звернулася до поліції, і він нас виставив за двері. Мені на збори дали 20 хвилин, це було дуже несподівано. Я з валізою поїхала в «Просвіту». А ще в той час у мене дитинка з інвалідністю погано почувалася. У «Просвіті» нам не могли знайти помешкання, а дитині ставало ще гірше: у неї почалися судоми через температуру. Викликали швидку і поїхали в лікарню. Там пробули якийсь час, і нас перевели доліковуватися в міську дитячу лікарню, що на вулиці Чорновола.

— За які кошти Ви жили, лікувалися?

— У нас були певні заощадження. Намагалися звертатися в соціальні служби, але там мені не допомогли. Трохи грошей передала моя сусідка із Донецька.

— Що було після того, як Вас виписали з лікарні?

— Нас виписали, і я знову звернулася до «Просвіти», але нам знову відмовили. Тоді я пішла просити допомогу до Олександра Сича, на той час він був радником Президента. Ми тільки виписалися з лікарні, у дитини слабкий імунітет, і йти немає куди. Він нас влаштував у Верховинський центр реабілітації.

— Цей центр — для переселенців?

— Там були різні люди: переселенці, люди, які вийшли з в’язниці, жінки з маленькими дітьми. Ми там жили близько трьох місяців.

За час перебування у центрі знайшли житло. Спочатку жили на Довженка, згодом переїхали на вулицю Нова. Там до мене звернувся сусід і сказав, що готовий продати свою квартиру, бо їде в Петербург, і вона йому буде непотрібна. За п’ять тисяч доларів він її переоформить на мене. У мене такої суми не було: було 100 тисяч гривень на дитину, позичила в своєї сестри (її чоловік на шахті працює), ще у знайомих. Якось та й назбирала ці гроші і віддала йому. А в результаті залишилася без житла, грошей і з боргами.

— Ви добре знали цього сусіда? Могли йому довіряти?

— Він мені був, як рідна людина. Казав, що одружимося. Я за ним доглядала, млинці готувала, пельмені ліпила. Все, що я мала, — усім з ним ділилася. Після його смерті я з’ясувала, що цю квартиру він оформив на сусідів, а вони її продали. Мені дитина 12-ти років казала, що він мене обдурює. Так і вийшло. Згодом я дізналася, що він часто позичав гроші і обдурював людей. Подала в суд, щоб арешт на квартиру накласти, але мені двічі відмовляли.

— Як склалося Ваше життя зараз?

— Таке ось суворе життя у мене було. Ніколи не думала, що таке мене буде чекати у Франківську. Зараз винаймаємо житло, діти навчаються. Оксана Яремина — моя дочка, відмінниця. Вона — чемпіонка України з боксу, майстер спорту України з боксу. Спочатку займалася при ДЮСШ, потім — у збірній України. Потрохи якось все налагоджується.

Комментариев нет

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

НОВОСТИ ВОСТОКА
Затримка виплат ВПО: куди та до кого звертатися, аби відновили фінансову допомогу

Переселенці, яким затримують належні виплати, можуть звертатися до органів соцзахисту, ЦНАПу, Мінреінтеграції або до Офісу уповноваженого з питань ВПО. Для частини внутрішньо переміщених осіб діють соціальні виплати. Для людей, які вимушено покинули свої домівки, передбачено фінансову допомогу від держави у розмірі 2 тис. грн для осіб від 18 років та 3 тис. грн для дітей та осіб …

КИЕВЩИНА
RENOVATION і REPOINT презентували унікальний проект шахової академії в Казахстані

В Астані, де сучасна архітектура стрімко рисує контури майбутнього, починається нова глава в історії казахстанського спорту та освіти. Проект першої шахової академії міжнародного рівня не тільки зміцнює позиції Казахстану на світовій арені, але й вирізняє внесок двох компаній, які використали набуті знання та міжнародний досвід для реалізації амбітного проекту: RENOVATION …

КИЕВЩИНА
Ідентифікація через банк: пенсіонери-ВПО жаліються на припинення виплат

Пенсіонери-переселенці скаржаться, що ідентифікації в «Ощадбанку» недостатньо для продовження виплат. Часто людям доводиться особисто відвідувати сервісний центр ПФУ та писати заяву про відновлення нарахувань. Пенсіонери, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 року та отримують пенсію через АТ «Ощадбанк», мали пройти ідентифікацію до 31 березня 2024 року. Вона здійснюється через відділення Ощадбанку, особисто в територіальному органі Пенсійного …