Тимчасове житло для переселенців перетворюється на «трущоби» і стає постійним. Чому так стається і як можна робити по-іншому

У травні в Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій визнали, що модульні містечка для переселенців є «неефективним». Одна з причин — люди залишаються жити в поганих умовах роками, хоча житло передбачалось як тимчасове. 

Наразі в Україні побудовано 25 модульних містечок, де загалом проживає понад 5 тисяч біженців. Це «крапля в морі», порівняно із загальною кількістю внутрішніх переселенців (їх в Україні понад 7 мільйонів). Втім, якщо вже зараз не подбати про альтернативні й довготривалі способи розміщення людей, мешканців модульних містечок ставатиме все більше. І скоріше за все, вони роками житимуть у контейнерах, як це сталось із переселенцями з Донбасу у Харкові.

LIGA.Life поспілкувалася з менеджеркою міських проєктів та запитала, що призвело до неефективності модульних містечок та яка для них є альтернатива. Також ми з’ясували, яке житло для ВПО зараз будують на Київщині.

Чому модульні містечка стають проблемою

Плюси модульних містечок у тому, що вони дозволяють одночасно та швидко поселити велику кількість людей, які опинились без даху над головою. Але потім «контейнерне житло» створює більше проблем, аніж вирішує, пояснює LIGA.Life СЕО урбан-бюро Big City Lab Вікторія Тітова.

Більшість модульних містечок спроєктовані як короткочасний прихисток, доки люди не знайдуть постійне житло. Здебільшого будиночки розраховані на 6 місяців проживання, максимум — три роки. Втім, як показує досвід, таке житло люди використовують як домівку багато років поспіль.  

Нещодавно опублікований звіт Right to Protection оцінює умови проживання у модульних будиночках, зведених у Харкові ще 2015 року для переселенців з Донбасу. За словами правозахисників, після 4 років використання будиночки стали «непридатними для проживання»: дахи вагончиків протікають, а техніка зношена. Мешканці часто змушені готувати їжу у крихітних загальних приміщеннях, а ходити в туалет — у приміщення на вулиці. 

Люди, які не змогли знайти нове житло, продовжують жити у таких вагончиках, адже здебільшого не мають вибору. «Це не питання вибору — це відсутність вибору. Переселенці продовжують жити там, тому що їм просто нема куди повернутися», — каже Вікторія.

Житло більшості мешканців модульних містечок зруйноване або ж розташоване на окупованих територіях. Інші люди просто не мають коштів, щоб дозволити собі альтернативу. 

«Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Особливо для людей з низькою економічною мобільністю. Вони не виїжджають з тимчасових прихистків з власної волі, бо не мають на це ресурсів. Закрити повністю містечко дуже важко, а вигнати людей звідти — неетично і неправильно», — зазначає Вікторія.

Поселяючи людей у «вагончики», ми робимо їм гірше

По-перше, таке житло швидко зношується, а отже умови проживання дуже швидко погіршуються. Крім того, у тимчасових будиночках є проблеми з теплоізоляцією, через що взимку там — холодно, а влітку — спекотно. Ще один інженерний недолік в тому, що модульні будиночки розміщують просто на вулиці, не будуючи під ними фундаменту. 

І навіть якщо модульне житло зробити дуже якісними — все одно залишаються інші проблеми, зокрема соціальні:

1. Згуртувати людей з одним горем в одному місці — погана ідея. 

Створюючи такі містечка, ми акумулюємо людей з однаковим травматичним досвідом в одному місці. Це може ще більше ускладнити переживання травматичного досвіду, наголошує Вікторія.

«Здавалося б, вони могли створити спільноту, що розумітиме один одного і буде підтримувати? Але це так не працює. Їм всім одночасно дуже важко. І поряд має бути хтось, кому не важко, інакше весь свій біль люди акумулюють у собі, всередині. Є ціле місто – а їх селять на околиці й створюють сегрегацію. Тоді виникає поділ на «місто» і «переселенців», на «ми» і «вони», — пояснює вона.

2. Відокремивши людей, ми ускладнимо їхню адаптацію у соціум.

Розмістивши переселенців у модульних містечках, ми ризикуємо надовго поставити на них клеймо «чужих», «не місцевих». Район, що створюється спеціально для тих, хто втратив дім, перетворюється на «район переселенців» і не скоро стане частиною міста.

«Моя прабабуся – переселенка. Коли радянський союз ділив кордон між Україною і Польщею у 1951 році, її з чоловіком і дітьми примусово переселили в Миколаївську область. На той момент для них нічого не було готово в містечку: людей переселяли в халупи, у недобудовані будинки. В очах місцевих — ці люди були чужинцями, злочинцями. Всі товари їм продавали втридорога», — ділиться особистим досвідом Вікторія. 

За її словами, адаптація переселенців можлива, але вона займатиме десятиліття: «Я, як четверте покоління, вже не відчула цієї сегрегації — але моя мама ще росла з відчуттям, що вони «переселені». 

Яким має бути «правильне» житло для переселенців

Перше і важливе правило — тимчасове житло має бути вписане в місто. Це можуть бути окремі квартири або будинки, але, наприклад, окремий ЖК для переселенців — уже спричинить сегрегацію. 

«Найкраще — якомога рівномірніше розподіляти людей по місту. Тоді не виникає якоїсь великої суцільної групи людей, їх не починають сприймати, як «групу переселенців». В очах мешканців, вони стають індивідуальностями. Так простіше вибудовувати контакти з місцевими. Людині простіше допомогти іншій людині, аніж групі людей», — наголошує Вікторія Тітова.

Друге правило — будівлі, що реконструюються, повинні мати активні перші поверхи. Якщо споруда без комерційних приміщень або із закритою територією — виникне «мертва зона». Натомість людям треба дати можливість займатись чимось: відкрити кафе, перукарню, облаштувати майданчик — що завгодно, що дозволить використовувати будинок мешканцями сусідніх будівель чи вулиць.

«Так виникне динаміка в районі та в місті: люди будуть переміщуватися, дружити, одружуватися, — словом, заводити соціальні зв’язки. Саме так будується соціальна взаємодія серед містян», — підкреслила менеджерка міських проєктів.

Невдалий приклад — проєкт модульних містечок, що презентували в Полтаві. Основні його недоліки — повна відокремленість від міста, відсутність інфраструктури, комерції. «Навіть якщо це нове постійне житло, воно все одно створить проблеми, якщо не спроєктувати його грамотно», — зазначає Тітова.

Які є швидкі альтернативи

Найшвидшою та найдешевшою альтернативою наразі (і це визнають на рівні уряду) може бути створення житла для переселенців у гуртожитках, медзакладах або тимчасова ревіталізація занедбаних будівель.

Гарний приклад нещодавно з’явився у Дніпрі — гуртожиток університету переобладнали на житло для сімей захисників Маріуполя та маріупольців. В планах реалізувати такий проєкт в інших містах. 

«В чому його переваги? З гуртожитку зробили окремі квартири. Там є той самий дух тимчасовості: відчувається, що це хороше, але тимчасове рішення. Також є чітка домовленість з університетом: мешканці житимуть там до кінця війни, плюс три роки після перемоги.

Так мешканці розуміють чітко період проживання, він достатньо довгий — тож відчуватимуть себе захищеними, і зможуть підготуватися до моменту, коли настане час виїхати. А виш отримає відремонтовані гуртожитки, куди можна буде знову поселити студентів — win-win», — пояснила Тітова. 

Урбан-бюро Big City Lab разом із партнерами PUPA пропонує «оживити» стару будівлю міської поліклініки в Славутичі й облаштувати там житло та публічний простір для переселенців. У разі успішності проєкту, урбаністи пропонують перенести цей досвід на інші громади. 

Проєкт Poliklinika — це одночасно і житло, і бізнес-резиденція для тих, хто втратив власну справу через війну, а також публічний простір для подій.

«Ми вирішуємо декілька завдань: ефективно використовуємо вже наявний простір, даємо декілька функцій одній будівлі, інтегруємо переселенців у місто, адже будівля поліклініки знаходиться посеред Славутича», — пояснила спеціалістка.

Також проєкт дасть можливість підприємцям, що релокуються, запропонувати нові робочі місця мешканцям Славутича.

«Адже місту дуже не вистачає нової підприємницької енергії та малого бізнесу. Ситуація win-win і для місцевих мешканців, і для переселенців та бізнесу, і для міської влади та міста загалом», — підсумовує Вікторія. 

Яка ситуація з житлом для ВПО на Київщині 

Станом на травень 2023 року у Київській області зареєстровано понад 332 тисячі переселенців, з них понад 80 тисяч — це діти, повідомили LIGA.Life у Київській обласній військовій адміністрації.

Загалом в області створено понад 7 тисяч місць для переселенців, з них понад 2 тисячі  — зараз вільні. У модульних містечках мешкають 2487 осіб — будиночки були встановлені у 15 містах, у тому числі у Бучі, Ірпені та Гостомелі, які найбільше постраждали внаслідок бойових дій. Нещодавно в Ірпені за підтримки фінського уряду відкрили нове модульне містечко з «покращеними умовами». 

Для деяких сімей Київщини, чиє житло було зруйновано внаслідок вторгнення росіян, надали будиночки компанії QHome. Вони розраховані на проживання 4 осіб та оснащені всім необхідним. Проєкт реалізує Київська ОВА спільно з Агентством ООН у справах біженців, в області загалом планується встановити 100 таких будиночків. 

Водночас за даними КОВА, в області планують будувати не тільки модульні містечка — вже зараз розглядають новий проєкт житла, в межах якого хочуть реконструювати сім гуртожитків і створити близько 1000 місць для переселенців. Проєкт планують затвердити на черговій сесії облради.