Понедельник, 17 декабря 2018   Подписка на обновления  RSS
Понедельник, 17 декабря 2018   Подписка на обновления  RSS
«Війна нас не зламає…». Переселенка з Луганська, Світлана Лисечко з нуля заснувала розсадник
20:37, 27 ноября 2018

«Війна нас не зламає…». Переселенка з Луганська, Світлана Лисечко з нуля заснувала розсадник


Вона втратила матір, витягла чоловіка з того світу та почала нове життя. «Стальна жінка» із Луганська, Світлана Лисечко довела всім, що якою б жорстокою не була війна, і скільки життів не забрала – треба  продовжувати боротьбу, незважаючи на шрами минулого.

Боротьба за життя

Познайомилися вони в студентські часи. Майбутній чоловік, за фахом агроном, працював в університеті імені Т. Г. Шевченка, де саме й навчалася Світлана. Одружившись, пара знайшла для себе хобі – вирощування декоративних рослин. Невдовзі сім’я  збудувала в Станиці Луганській розсадник. І все йшло доволі непогано: народження донечки, бізнес, своє житло… Якби не  війна…

– У 2014 році, коли в Станиці Луганській почалися військові дії, машина мого чоловіка підірвалася на міні… Моя мати, котра їхала поряд з ним, загинула миттєво…. А чоловік, намагаючись вижити, проповз  ще кілька кілометрів по лісі…

В той жахливий день Світлана, разом з п’ятирічною донечкою, гостювала у родичів в Сумській області. Отримавши звістку, жінка одразу виїхала до чоловіка. Через постійні обстріли ледь доїхала до Луганська. Дізнавшись, що шансів на життя немає ніяких, їй довелося зважитися ще на один крок – перевезти чоловіка до Харкова.

Після трагедії найважчим стало перебування в Харківському опіковому відділенні. Ніхто не міг точно сказати, чи зможе чоловік взагалі ходити. Грошей катастрофічно не вистачало. Але сім’я змогла витримати довгий період лікування та реабілітації. Родину підтримували друзі, співробітники, колишні студенти, викладачі та просто сторонні люди. Всі допомагали. Хто чим міг. Коли чоловікові потрібна була висока температура в палаті, – згадує  жінка, – приватний підприємець привіз обігрівач, практично безкоштовно. Цей випадок викликав у Світлани приємну усмішку.

Коли виписалися з лікарні ми ще деякий час побули в Луганську, – продовжує Світлана, – але оскільки університет переїхав до Старобільська, вирішили теж перебратися сюди. І з тих пір ми стали переселенцями.

Авжеж, місто не було готовим до великої кількості переселенців, – згадує жінка,– не кожен зрозуміє. Тут  було своє усталене життя. Житло шукали недовго. Незважаючи на зависокі ціни, квартиру без меблів знайшли доволі швидко.  З часом обжилися та вирішили відновити свій бізнес.

Почати з нуля

У 2015-му стартувала програма міжнародної організації з міграції по ВПО.

– Ми виграли грант на закупівлю обладнання. З розплідника, який знаходився в Станиці Луганській, вдалося вивезти частину рослин. На жаль, більшість не перенесли переїзд та загинули. Нам виділили невелику ділянку землі, яку ми зорали й висадили там маточники рослин.

Три роки поспіль  Світлана продає рослини. Місто невелике, тож родині довелося  багато працювати, щоб повернути собі клієнтів: брати участь в ярмарках, виставках, звертатися до голів сільрад. Через деякий час їх таки почали впізнавати. Зараз вона продовжує отримувати гранти від різних організацій та вирощувати сажанці в чотирьох новозбудованих  теплицях.

Було важко. Спочатку городяни воліли тільки троянди та плодові рослини. Для декого стало несподіванкою, що в місті з’явився розплідник декоративних рослин. Великим плюсом є те, – говорить жінка, – що через два роки у нас з’явилися державні замовлення для підприємств. Та навіть це не полегшує їй роботу. Світлана бореться за постійне збільшення попиту. Вивозить  свою продукцію в інші міста.

Зараз найважливішим завданням жінки, окрім розвитку розсадника, є щастя доньки Софійки. Нещодавно їй виповнилося вісім. Дівчинка мріє стати ветеринаром. Місто, в якому народилася, вона ще не забула, бо саме там досі залишилася частина друзів дитинства. В Світлани ж Луганськ викликає лише сум. Війна відібрала в неї рідну матір, місто, мрію та минуле щасливе  життя. Тепер родина звикає до нового міста.

– Так, нам потрібно було все міняти. Своїми перемогами я вдячна чоловікові, його цілеспрямованості. Він завжди був поруч і прямував тільки вперед, незважаючи ні на що.

Підготував Геннадій Лі.

Публікація підготовлена в рамках проекту «Соціальне підприємництво як інноваційний механізм вирішення питань суспільного розвитку», що реалізовується Фондом Східна Європа в партнерстві з німецькою громадською організацією ChildFund Deutschland e.V., за фінансової підтримки Федерального Міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

 

 

 

 

Об авторе: Олег


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2018 Переселенцы