Понедельник, 17 декабря 2018   Подписка на обновления  RSS
Понедельник, 17 декабря 2018   Подписка на обновления  RSS
Сильна духом. Як, втративши все, не боятися нічого – ні вдруге стати мамою, ні відкрити два магазини
13:32, 30 ноября 2018

Сильна духом. Як, втративши все, не боятися нічого – ні вдруге стати мамою, ні відкрити два магазини


Для таких людей, як вона, і війна, і воєнне положення, і будь-які труднощі можуть стати викликом. Але ніщо не в спромозі їх зламати. Як виживати за знаннями та інтуїцією — розповідає наша наступна героїня, переселенка з Луганська Валентина Гладіна.

З вогню війни та в полум’я бізнесу

— В нас там був свій дім та бізнес. Продуктовий магазин.

Тридцяти шестирічна луганчанка Валентина Гладіна переїхала у Сєвєродонецьк у 2014-му році. Зробити це змусила війна. Сім’я збиралася  швидко, речей практично не брали, бо думали  — це ненадовго.

— З собою взяли машину, дитину, — шуткує жінка, — та особисті речі.

На той час, донці було вісім років.

Чекати «перемен» родина не стала і вже через три місяці почала шукати приміщення. Зробити це було важко. У Сєвєродонецьку тоді було неспокійно. Люди були нажахані, закривали магазини, нічого не працювало. А друзі радили зачекати, казали, зовсім скоро всі повернуться до рідного міста. Та Валентина була рішуче налаштована. Для того, щоб відкрити магазин, довелося продати машину. А вже в день відкриття жінка отримала неочікувану новину.

— Це було у 2015-му, я дізналася, що вдруге вагітна. В голову закрадалися сумніви… Але потім я зрозуміла – буду народжувати та працювати. Багато працювати.

Сім’я не була підготовлена матеріально до відкриття свого бізнесу. Сподівалися на те, що вдасться вивезти своє обладнання з Луганська, але коли почали «відкриватися» — закрили дороги.
Якусь частину перевезти вдалося, але цього було замало. Потребували нового обладнання. Тож майже одразу після відкриття магазину жінка почала шукати різноманітні гранти. Вперше брала участь у конкурсі Міжнародної організації з міграції (МОМ).

— Поряд з нашим магазином була літня площадка. І я написала проект на її відкриття та отримала нове обладнання.

В теплі часи року поряд з магазином продають смачні хот-доги, каву та молочні коктейлі.

Потім Валентина виграла велику вітрину для магазина – це вже спасибі міжнародній організації Датської  Ради у справах біженців. Взяла участь ще раз в проекті від МОМ, виграла обладнання на суму шістдесят тисяч гривень та відкрила ще один магазин.

Мрії про житло

Окрім турбот, пов’язаних з відкриттям бізнесу, треба завжди бути готовим до чергового переїзду. Це Валентина зрозуміла. За 4 роки проживання у Сєвєродонецьку сім’я переїжджала сім разів.

— З квартирами тут проблема, — говорить жінка. — Коли ти живеш без дітей, це одно, а коли з дітками — зовсім інше. Потрібні умови.

Та навіть зараз, коли сім’я вже може взяти квартиру в кредит, від банків чути лише відмову. Тому що переселенці. Ще й з Луганською пропискою.

Ні кредити, ні іпотеку брати не дозволять. Ми могли б купити невелику квартиру або домівку. Але банківські робітники  завжди кажуть, що не зобов’язані відкривати картку та взагалі щось пояснювати. Навіть державна програма «Теплий дім»… Ощадбанк нам і в цьому відмовив.

Ось так! Неможливо взяти. Хоч сім’я й має доходи та офіційне працевлаштування. Залишається або прописку змінювати, або втрачати будь-яку перспективу на своє житло. Поки що Валентина із сім’єю не має можливості прописатися в іншому місті.

Коли буває сумно

— До речі, я маю вчительський стаж – 9 років. Тільки отримала вищу освіту, пішла викладати спец-предмети в маш-університеті. Сумую за цим, але після народження дитини бізнес вийшов на перший план.

Сім’я для жінки — все. Навіть зараз вона вважає, що витримала важкі життєві іспити тільки завдяки чоловікові, рідним та друзям. Багато хто з них переїхав до Сєвєродонецька. Дехто перебрався в іншу країну, частина залишилася в Луганську.

— Ми переїхали сюди не одні, — говорить Валентина. — Важливо бути поряд з однодумцями, з такими, як ми, переселенцями.

Коли її питаєш, чи сумує вона за чимось, вона відповідає:

— Так, сумую. Але не за тим часом, а по людях, з якими тепер нам дуже складно бачитися. Сумую за старшим братом, який на тій території залишився. За його сім’єю та дітьми. Взагалі, я з усіма підтримую стосунки. Напевно мені щастить з людьми, адже на них завжди  можна покластися. Це головне.


Підготував Геннадій Лі.

Публікація підготовлена ГО «Східноукраїнський центр розвитку місцевої демократії» в рамках проекту «Соціальне підприємництво як інноваційний механізм вирішення питань суспільного розвитку», що реалізовується Фондом Східна Європа в партнерстві з німецькою громадською організацією ChildFund Deutschland e.V., за фінансової підтримки Федерального Міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

 

Об авторе: Олег


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2018 Переселенцы