Среда, 24 октября 2018   Подписка на обновления  RSS
Среда, 24 октября 2018   Подписка на обновления  RSS
Недоступне житло і черга у спадок: Що чекати переселенцям з Донбасу від держпрограми
14:04, 07 апреля 2018

Недоступне житло і черга у спадок: Що чекати переселенцям з Донбасу від держпрограми


У переселенців, вигнаних з рідних домівок путінською навалою, є перспектива провести на валізах все життя

В Україні станом на 19 березня зареєстровано 1 490 833 переселенця з Донбасу. Якщо з цієї кількості вирахувати тих, хто фактично проживає на окупованій території, а на українську приїжджає лише за пенсією, то все одно вийде значна кількість людей — не менше мільйона. І це тільки ті, хто взяв довідку про статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО).

Головна проблема людей, які покинули свої домівки або квартири і не встигли на окупованому Донбасі їх вчасно продати, — це нове житло. Ті, хто не мають можливості купити власне, орендують його, переїжджаючи по 10 разів з квартири на квартиру, бо орендар в Україні — ніхто. Пів-Європи винаймає житло, але там впорядковано житловий кодекс, а права орендаря захищені. А в Україні можна брати з квартиранта гроші, не платити податки, раптово взяти зі стелі нові цифри, збільшивши ціну, або ж виселити людину в будь-який момент, тому що господарю так захотілося. А перспектива провести на валізах все життя дуже сумна.

Квартирне питання: Що спромоглася зробити держава

З кінця листопада минулого року фонд «Держмолодьжитло» поновив програму «Доступне житло». Мовляв, два роки програма не працювала, бо не було грошей, а тепер з держбюджету на неї виділено 30 млн грн на 2017 рік – тобто, фактично, на останній місяць року. Але лише за перший тиждень прийму документів на участь у програмі було подано заявок на суму 160 млн грн. В бюджеті на 2018 рік на програму передбачено лише 100 млн грн. Сума мізерна, враховуючи попит.

Програма передбачає відшкодування 30% від вартості житла особам, які потребують покращення житлових умов, а також 50% ціни учасникам АТО та внутрішнім переселенцям. Тобто це не окрема програма для переселенців, це загальна черга для усіх вищеперерахованих категорій населення.

Про те, як подати заявку на участь у програмі написано на сайті фонду. На вигляд все просто: приходиш з переліком документів і копіями, віддаєш їх, пишеш заяву, отримуєш свій порядковий номер в черзі і йдеш.

Переселенець з Донецька Ігор (призвище своє він називати відмовився заради безпеки, бо досі їздить в окуповане місто до батьків, — Ред.) розповів про свій досвід приєднання до «Доступного житла». Ігорю 48 років, 2014 року довелося кинути звичне життя і все починати з нуля. У Києві йому вдалося відновити свій невеликий бізнес, але квартиру він з родиною досі винаймає, бо, каже, ціни на житло космічні.

Він дізнався про відновлення програми «Доступне житло» на початку грудня і одразу ж вирішив встати у чергу, мовляв, хай буде про всяк випадок. Далі – пряма мова.

– Ви зібрали всі документи, як подивились сайт фонду, і пішли?

– Так, зібрав всі необхідні документі – свої, дружини і доньки – і пішов за вказаною адресою у фонд «Держмолодьжитло» на вул. Кривоноса, 2-а, у Києві. Це було на початку грудня. Виявилося, що просто прийти і здати документи неможливо. Спочатку записуєшся в імпровізовану чергу на кілька місяців наперед, люди самі складають список. Тих, хто приходить поза списком, не пропускають. Я записався аж на початок березня. Треба там вказати прізвище, ім’я і телефон. Тобто у березні я мав прийти з документами, щоб їх подати.

– А хто складав список, і в кого він був?

– Невідомо. Список передавався з рук у руки, був там у коридорі перед кабінетом, де нас приймали. Приходиш — і от такі умови: записуєшся, йдеш і чекаєш кілька місяців.

– Яка гарантія, що списки не загубляться?

– В тому-то і справа, що ніякої. Так і сталося, власне. Цей імпровізований список загубився невідомо де. Про це я дізнався випадково наприкінці січня від свого знайомого, який теж вирішив взяти участь у програмі і пішов подавати документи. Там йому люди сказали, що список попередній втрачено, і тепер новий. Я примчався теж, перезаписався заново, тепер вже на 21 березня.

– Але з новим списком могло статися те саме…

– Саме так, але мені пощастило. Вже десь у лютому хтось зі списку нашого створив чат у вайбері, просто зібрав всі телефони та кинув нам запрошення в чат. Там ми слідкували за своєю чергою, за списком, переписувалися щодо актуальних питань.

– І от настав День Х…

– Настав. Прийшов я з самого ранку, працює фонд з дев’ятої. Там система така: приходиш і береш талончик. Але і тут було все через одне місце. Виявилося, що ті, хто приходили ще у грудні та у січні, взяли талончики заздалегідь. А наприкінці січня таку практику — брати наперед талончики — адміністрація фонду скасувала. Талони стали видавати тільки день у день. Я наперед нічого не брав, бо не знав про це, але були люди з цими наче недійсними талончиками. Коротше кажучи, сформувалося три черги. Одна зі старими талонами, інша з новими за списком, як я, а ще були люди, які не хотіли записуватися ні в які списки, приходили і брали талони. Їх, як я казав, люди-списочники не пропускали, а якщо пропускали, то аж в кінці дня. І то не факт, що попадеш.

– Адміністрація фонду якось втручається у процес формування черг?

– Ні, їм все одно. Вони за день можуть обслужити не більше 30 людей. Прийом йде з 9 ранку до 16 приблизно. Принаймні, нам так сказали. А взагалі-то в працівників робочій день до 18 вечора. Приймають швидко, але у кожного другого виявляються якісь помилки у документах. У мене були помилки в довідці ВПО — виявилося, що ми з дружиною, згідно з цими довідками живемо у різних приміщеннях за різними адресами, і в такому випадку разом вставати в чергу на квартиру не можемо. Довелося того ж дня їхати у соцслужбу Солом’янського району (Управління праці та соціального захисту, — Ред.), щоб міняти довідку. Тому порада тим, хто схоче подати документи: перевірте їх на помилки.

– Ви встигли все зробити протягом дня і повернутися у фонд?

– Так, але їздити довелося кілька разів за тією довідкою. Бо другого разу знову наробили помилок, а третього взагалі сказали, що треба взяти довідку на довідку.

– Тобто?

– Взяти довідку про те, що моя довідка ВПО дійсна. Це не жарт. Як пояснили, у мене і в дружини довідки старі, їм більше одного місяця. І тому, щоб у цій програмі «Доступне житло» взяти участь, треба взяти довідку про те, що наші довідки дійсні. Але, врешті решт, нам видали нові довідки, тому у додаткових не було потреби. Коли я все це з’ясовував і збирав, це було адище, звісно. Потім поїхав у фонд, встиг. Якби не встиг, то довелося б проходити усе заново і чекати ще кілька місяців. Отже, у мене прийняли документи, я написав заяву, мій номер у загальній черзі на квартиру — більше тисячі.

– Які умови, згідно програми, для вашої родини?

– Нам належить на одного члена родини 21 квадратний метр житла. Нас троє, тобто це 63 квадратних метри, плюс 10,5 квадратних метра на родину загалом додатково. Квартира має бути 73,5 квадратних метра. Держава сплачує 50%, а ми повинні сплатити 800 тисяч гривень. Це так нам вирахували приблизно. Якщо на момент того, як підійде черга, у нас таких грошей не буде, то з програми нас не викидують, а просто ми пропускаємо вперед людей, у яких гроші є. Але я нещодавно чув, що на ці 50% ще й кредит в банку можна взяти. Не знаю, що там по відсотках за кредит. До того часу, як наша черга підійде, то все ще 100 разів зміниться. Може, я сам на квартиру назбираю, або візьму в іпотеку.

Перспективи програми — житло через 7 тисяч років

Керівник Центру громадянської освіти «Альменда» Валентина Потапова підрахувала, що якщо фінансування програми «Доступне житло» найближчим часом не буде збільшено, то на її реалізацію нинішніми темпами і об’ємами потрібно 7500 років.

Вона пояснила, що в Україні зареєстровано близько півтора мільйона внутрішньо переміщених осіб, а чинна програма дозволяє щорічно забезпечувати квартирами лише 200 сімей по всій Україні.

Тобто родина переселенця Ігоря, з яким ми розмовляли про його участь у програмі, — десь під номером 1500 в черзі по Києву та області. А такі черги є по всій країні — у кожному великому місті, в кожній області. Якщо уявити масштаб, то так, десь 7 тисяч років піде на те, щоб дійшла черга до кожного. То ж саме час ухвалювати закон про те, як залишати свою чергу у спадок нащадкам.

Голова правління фонду «Держмолодьжітло» Сергій Кімнатний згоден з тим, що фінансування програми мізерне. «Хоча Держфонд запитував один мільярд гривень, який дозволив би забезпечити житлом близько чотирьох тисяч сімей. Для порівняння: Верховна Рада на утримання державних дач і для компенсації за оренду житла народним депутатам передбачила в держбюджеті майже 120 мільйонів гривень», — заявив Кімнатний.

Об авторе: Олег


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2018 Переселенцы